БЕРШАДЬ - МОЯ БАТЬКІВЩИНА!!!
Бершадський район Вінницької області
Вітаємо на сайті міста Бершадь
WELCOME TO BERSHAD!!!

www.bershad.com.ua
Bershad фото Бершадь
ФОТО | ФОРУМ | ЗНАКОМСТВА | ОГОЛОШЕННЯ | БЕРШАДСЬКИЙ КРАЙ | ГОСТЬОВА | НА БЕРШАДЬ;-)
Україна,Вінницька область,Бершадський район,Бершадь / Ukraine,Vinitsa region,Bershadskiy district,Bershad!
.: ІНЕРАКТИВ :.
ФОТО БЕРШАДІ
ВІДЕО БЕРШАДІ
ПОГОДА В БЕРШАДІ
БЕРШАДСЬКІ ПЕЙЗАЖІ
БЕРШАДСЬКИЙ ФОРУМ
ДОШКА ОГОЛОШЕНЬ
СЛУЖБА ЗНАЙОМСТВ
ГОСТЬОВА КНИГА
КАРТА БЕРШАДЬ
ГОРОСКОПИ
.: МІСТО БЕРШАДЬ :.
Спортивні досягнення
Промисловість району
Сільське господарство
Бершадь туристична
Про місто Бершадь
Історія м. Бершадь
Культура району
Медичні заклади
Освітні заклади
Фірми Бершаді
Вихідці з Бершаді
Про Бершадь пишуть
План закупівель 2012
Фотоальбом Бершаді
Бершадський край фото-архів
ДОПОМОГА В АТО
Запрошення на службу в армії за контрактом
.: ДОВІДНИКИ :.
Храми району
Пам'ятки історії
Пам'ятки археології
Пам'ятки архітектури
Підприємства району
Телефонний довідник
Графік руху автобусів
Сільські ради району
.: ПОСЛУГИ :.
Комп'ютерний магазин
Фото на замовлення
Відновлення даних
Розробка сайтів
Forex club in Bershad
.: ПРО САЙТ :.
Реклама на сайті
Наші проекти
Засновники
Статистика
Спонсори
Новини
Проект "Міста України"
.: НАША КНОПКА :.
Бершадь
Державна податкова Адміністрація Бершадь

Історія міста Бершадь та
Бершадського району

Історія Бершадь з різних джерел:

З історичного нарису про Бершадщин (Джерело №1)

            Шановні читачі! Запропонований вашій увазі матеріал написаний автором-журналістом Олександром Денисовичем Москаленком у 1969 році. З того часу минуло 35 років. Ці роки увійшли в нашу історію реаліями “розвинутого соціалізму”, афганською війною, шаленою “перебудовою” суспільства і очікуваним не одне століття проголошенням   Української держави.
Автор, доступними для його часу можливостями, описав історію нашого краю. Продемонстрував свою повагу до багатовікового літопису Укарїни і ролі у ньому, може, зовсім незначної за своєю географічною величиною, але дуже конкретної частки ­ Бершадщини.
Знайомлячись з засобами інформмації кінця 60-х років XX століття, редакція вважає  необхідним надати нове життя, вже в нашому часі, історичним вправам автора, який проживав у нашому місті в 60-ті роки вже минулого століття.
Краса. Це слово вбирає в  себе всі ознаки доброго, завершеного досконалого. Вона  завжди полонить, захоплює, заставляє перевести подих і оглянутись навколо...
Хочете відчути красу природи і праці, бажаєте набратися живильної наснаги, пізнати можливості і ціну людської доброти ­ приїздіть в Бершадь.
Це місто на карті Вінниччини знайдете на самому півдні, там, де в'юнкий красень Південний Буг робить останній перепочинок, щоб потім напоївши одеські степи, віддати свої води Чорному морю.
Отож давайте разом завітаєм до бершадців, на вулиці цього древнього міста, разом згадаємо про давнє історичне минуле краю, пройдемо шляхами боротьби і перемог від перших громовиць давніх подій і до нинішніх днів.
“Ласкаво просимо” ­ цими словами гостинно зустрічає Бершадщина кожного, хто в'їжджає до неї по будь-якій з семи доріг. По одній з таких доріг, через невеликий міст, що з'єднав розлогі береги річки Дохни, ­ і ми на одній з головних вулиць міста, що названа іменем Червоної Армії.
Має Червоноармійська вулиця, як і саме місто, багату історію.
Історія Бершаді починається з тих часів, коли князь Олег збирав свої полки, щоб відомстити хазарам за їх буйні набіги. Наш край родючі безмежні степи, дрімучі лісові хащі, в яких доволі було всяких звірів, здавна вважався землею багатою. Жили тут сильні, працьовиті люди, що вміло вели землеробство, досконало знали різні ремесла.
Неподалік проходили биті шляхи, що з'єднували Київ з багатьма містами, зокрема, Царгородом ­ столицею казково багатої Візантії. Сюдою проходив великий торговий шлях на Одесу, так званий Хаджи-Бейський.
Наявність торгових шляхів ­ добра умова для розвитку і процвітання. Однак місту рідко вдавалося по справжньому розбагатіти. Розташоване на окраїні держави, воно часто терпіло від грабежів і наскоків різних завойовників. На південь від Бершаді розкинулись в ті часи степи неозорі, що сягали аж до морського побережжя. Буйна, по гриву коням, трава, переліски, були доброю схованкою для ворогів. Вся місцевість, що знаходилась південіше  Бершаді, тоді так і називалась “татаркою” або “диким полем”.
Як чорна хмара, налітали турки і татари на українські міста. Вони знищували після себе все до тла, забираючи в неволю людей, щоб потім вигідно продавати їх на невільницьких торговицях.
Держава не могла протистояти цим нападам. Реальною силою, що стала надійною  охороною півдня, виявилось вільне козацтво.
На правому березі річки Дохни, яка тоді ширину мала на відстань козацького пострілу, там, де сьогодні стоїть автовокзал, була розміщена козацька фортеця. Навкруги височіло кілька земляних валів і густий частокіл, який при нападі ставав головною перепоною  для татарських коней. Всі приміщення фортеці були добре пристосовані для ведення кругової оборони, мали підземні ходи. Тут жили козаки, гострили зброю, виготовляли спорядження. Сюди, у фортецю, збігалося населення навколишніх сіл під час наскоків татар і турків.
Історія не залишила нам достовірних відомостей, які пояснювали б виникнення назви міста. Різні народні перекази мало вірогідні. Не варто пов'язувати слово “Бершадь” з словниковими відмінами турецької чи татарської мови. Розкопки, проведені на території району, свідчать, що поселення існувало тут ще IV-III ст. до нашої ери. Навколо знайдено немало залишків трипільської культури. Без сумніву в такому зручному місці, на злитті двох річок, тоді вже жили люди.
Доцільно допустити, що місто одержало свою назву від однойменної річки Бершадки. Згодом річку по місцевому стали називати Берладинкою.
Така назва збереглася і до наших днів. Бершадь і Бершадка ­ обидва слова мають спільний корінь БЕРШ, що означає вид риби, дуже близької до звичайного судака, але значно кращої від нього по своїх поживних якостях.
Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона розповідає, що така риба водилася переважно в річках Чорного моря, отже, її лов був можливий в Південному Бузі і його притоках: Дохні і Бершадці.
Назвавши річку Бершадкою, люди згодом назвали Бершаддю фортецю, що виросла на її правому березі. А вже пізініше від того і пішла назва самого міста Бершаді.
Перші згадки про укріплене місто на березі річки Бершадки належать до XIII-XIV століття. Великий князь Литовський в нагороду за добру службу віддав дворянину Івану Слупичу величезні землеволодіння від Лобачова до Батога і Бершаді. Батіг ­ історичне місце, одна з приток Південного Бугу.
Вже тоді Бершадь була добре розвинута, з надійним укріпленням Вона стала  охоронним центром для багатьох сіл. Іван Слупич мав у своєму володінні близько тридцяти таких міст. Майже двісті  років володарював рід Слупичів, маючи велику данину. Річки, поля, долини і навколишні ліси були багаті на хутрових звірів, давали добрі збори зерна, меду, вигулювали худобу і птицю.
А згодом прийшли знову чорні дні. Внаслідок об'єднання литовсько-українського князівства з Польщею і створення могутньої держави Речі Посполитої починається польська навала на Брацлавщину.
Король польський на догоду “південним” сусідам починає притісняти козацтво, повертаючи вільних людей до кабальної праці і покори. Люд український мусив забувати і мову свою, і звичаї, мав жити думкою про покору і підлеглість.
З 1595 року володарем навколишніх земель став Януш Збаражський, новий воєвода Брацлавський. Через три роки, коли Брацлав перестав бути столицею воєводства,  Януш Збаражський переносить своє помешкання в Бершадь.
Нова місцевість сподобалась князю. Він розвиває бурхливу діяльність по оновленню своїх володінь. На лівому березі річки, неподалік від старої фортеці, розпочинається спорудження нового замку. Повністю він був побудований наприкінці першої половини XVII століття.
Пани багатіли, а населенню жилось все гірше. Та ніякі притиски і взискування, глум і приниження, не могли зломити волі українського народу. Коли загинув в руках панів-воєвод отаман Підкова, на його місце стали вихідці з Бершадщини Наливайко, Косинський. Та й ті наклали голови. Отаман Василь Босий з бершадськими козаками робив сміливі переходи, сягаючи аж до Молдавії, відганяючи ненажерливих турків, що у згоді з великою Польщею бралися прибрати собі ці краї і сягнути до багатих земель українських.
І вже не окремі легіони, а ціле військо повів проти “вільних” людей сам  Іскандер-Паша на Подолію, де найбільше доводилося зустрічати полякам опір. У цьому краї  мав він винищити все живе і заселити його мусульманами, щоб так розширити кордони великої держави.
Коронний гетьман Жолкевський прийняв вимогу турків і віддав наказ своїм намісникам виконувати волю сусіда. Князь Збаражський з своїми військами напав вночі на Бершадь, спалив її, а людей розігнав.
“Пізніше ­ пише в своїх дослідах історик  П. Чорноволюк, польська шляхта оцінила цей вчинок, , як прояв високого патріотизму, гідного оспівування у віршах”.
Ось яку картину малює тодішній літописець:Тогда крымские и ногайские орды рассеялись по брацлавскому и подольскому воеводствам, и весь край до самого Люблина загорелся и задымился огнем и кровью. Это было следствием договора с поляками”.
Що міг загубити польський князь від того, що вчинив побоїще у власних володіннях?.    Після розрухи і пожежі Збаражський переніс Бершадь на лівий берег річки.  Тут в основному і розміщено зараз центр і більшу частину міста. Населення, що не бажало поселятися на цьому місці, втікало в Ладижин, Тульчин, Чечельник, Теплик. Князь привабив жителів з інших поселень, багато викупив невільників з татарського полону. Не пройшло і кілька років, як князівство стало міцніти і процвітати.
Місто на новому масиві забудовувалося і заселялося ремісниками. Фортеця і будівлі правобережжя з того часу не відновлювались. Збаражський вирішив осісти в цих краях надовго. Він взявся зводити нові будівлі. В 1627 році був споруджений новий князівський замок. Головним архітектором його був французький інженер Боплан.
Замок проіснував довгий час. Ще і зараз є люди, серед них краєзнавець, які розповідають про гарний вигляд і неабияку красу будови. Ця найдревніша споруда міста розташована на території парку, поряд з територією мебльової фабрики. Зараз в ній дитячий садок.(Нагадуєм, що стаття написана в 1969 році. В названому приміщенні тепер розміщена автошкола ­ Ред.). О.МОСКАЛЕНКО.

ТАЄМНИЦЯ НАЗВИ Бершадь.
Назва міста Бершадь – непрозора і втаємничена. Є кілька версій її походження:

  1. від річки Бершадки (Берладинки), назва якої в свою чергу походить від риби берш;
  2. від старослов’янського слова «брег», що означає і берег, і оберіг;
  3. від татарського «береш» (бій, битва);
  4. від прізвища німця Бернша, який починав забудову міста;
  5. від імені відважної княжни Бершади, яка очолила оборону міста, після смерті батька воєводи;
  6. від слова «верша»;
  7. готська назва, в якій            зашифровано спеціалізацію мешканців: BEAR – ведмідь, SHOT – стрілець, тобто колись у Бершаді нібито жили стрілці ведмедів.

ВІХИ ІСТОРІЇ БЕРШАДІ

              Офіційною датою заснування Бершаді вважається 1459 рік. Саме цим роком датується перша згадка про місто, і ця дата наводиться у всіх довідкових виданнях та енциклопедіях. Але є дані, які свідчать, що місто з’явилося на терені Поділля набагато раніше, і точну дату його виникнення важко встановити. Після захоплення Поділля литовськими феодалами місто в 1368 р. стає володінням литовських князів. І надовго – більш, як на два століття.
Через Бершадщину колись пролягав один із найнебезпечніших шляхів України – Кучманський. По цьому шляху у XV-XVII століттях на Україну рухалися численні татарські війська. Головним козацьким оборонним містом була Бершадь, яка в ті часи мала назву Побережа. Існує народна пісня про ті лихі години: «Славно було в Побережжі всіма сторонами…» В основі цієї пісні лежить дійсна історична подія XVII століття – героїчна оборона м. Бершаді, яке було зруйноване турками в 1617 році.

ВІХИ ІСТОРІЇ
На правому березі річки Дохни, яка тоді ширину мала на відстань козацького пострілу, там, де сьогодні стоїть автовокзал, розміщалася козацька фортеця. Займала вона територію майстерень «Агромашу» і заводу продтоварів. Навкруги височіло кілька земляних валів і густий частокіл, який при нападі ставав головною перепоною для татарських коней. Всі приміщення фортеці були добре пристосовані для ведення кругової оборони, мали підземні ходи. Тут жили козаки, гострили зброю, виготовляли спорядження. У фортецю збігалося населення навколишніх сіл під час наскоків татар і турків. На початку XVII ст.. в Бершаді проживало 1650 мешканців. Це був значний населений пункт.
З перших днів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького козаки, селяни і міщани Бершаді створили селянсько-козацький загін на чолі з Трифоном, який приєднався до Уманського полку і брав участь у визволенні Брацлавщини і Поділля від польсько-шляхетських загарбників. 1648 року Бершадь стала сотенним містом Уманського полку.
У XVII столітті Бершадь п’ять разів була під владою татар, раз – зруйнована поляками, а в 1674 році спалена турками.

ІСТОРІЯ НАШОГО КРАЮ: ОСНОВНІ ВІХИ

            Сучасна територія Бершадщини знаходиться в межах Вінницької області, в її південно-східній частині. Площа району становить близько 1,3 тис. км2.
Вододіл Південного Бугу з притоками Дохно, Устя, Яланець, Бережанка, Берладинка на протязі тисячоліть створював благодатні умови для розвитку господарства і заселеності території, існуванню її флори і фауни.  Агрогумусний район глибоких опідзолених чорноземів, де середній вміст гумусу 3,47%, незначна площа сіро-опідзолених ґрунтів під масивом грабових лісів, дає найбільший коефіцієнт використання розорюваних земель для ефективного ведення сільського господарства. Район багатий на ботанічні та гідрологічні пам’ятки природи.
На природному ландшафті виділяється ряд археологічних пам’яток трипільської культури, передскіфського часу, кургани, курганні могильники, черняхівські та ранньослов’янські поселення.
Історія Бершадщини багата подіями і персоналіями.
Заселення (появу сучасних населених пунктів) району можна віднести до XV-XVI ст.
За ревізією Брацлавського замку 1552 р. відомі такі населені пункти: сіліще (селище) Копестерин (Лісниче) тримає Данко Копестеринський, село Ставки – Юхно Красносельський та Іван Ілговський, як замкове селище. Війтівку тримає Василь Романович.
Акти ЮЗР подають матеріали XVII ст.. про передачу в оренду, продаж, купівлю таких населених пунктів як Баланівка, Бирлівка, Сумівка.
Фортифікатор, складач мап француз Боплан на І половину XVII ст.. подає населені пункти: Баланівку, Бершадь, Кошаринці, Сумівку, Крушинівку, Шумилів, Берізки, Війтівку,  П’ятківку, Киріївку, Устя, Яланець, Хмарівку, Красносілку як укріплені пункти – фортеці по берегах Богу (Бугу), Дохни, Бережанки.
Бершадський ключ в кінці XVI ст.. та першій треті XVII ст.. належав брацлавському воєводі князю Янушу Збаражському та його синам Єжи і Кшиштофу, а після їх смерті близьким родичам – князям Вишневецьким.
Постійна боротьба козаків  в українському прикордонні та їхні походи до Криму закінчились знищенням кордонного містечка Бершадь (Домброва) в 1617 р.
В подіях Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. брали участь баланівська сотня Брацлавського полку, бершадська сотня Уманського полку. В Бершаді в цей період бували Богдан Хмельницький, Данило Нечай, Йосип Глух.
Події цього періоду відображені в літописах С. Величка та Самовидця (імовірного вихідця із Бершадщини). Місту Бершаді відомий національний конфлікт знищення єврейського населення в 1648 р. Залишили свої спогади про край іноземні мандрівники (Павло Аллепський та ін..).
Не обійшла Бершадщину «Руїна». До кінця XVII ст.. наш край опинився під владою Османської імперії. Розореною, але не скореною вона вступила в період Гайдамаччини (1720-60) та Коліївщини. Бершадчани були в загонах І. Гонти, М. Залізняка.
З приєднанням  Правобережжя до Російської імперії м. Бершадь з 1795 по 1804 рр. стає повітовим містом і, як виконуюче функції адміністративного центру, набуває свій власний герб, потім стає містом Ольгопільського повіту.
За адміністративним поділом XIX ст.. територія сучасного району входила до двох повітів – північна частина до Гайсинського, південна – до Ольгопільського.
Збережені архівні пам’ятки першого перепису 1796р. подають відомості про кількість шляхти, селянських і міщанських дворів. Перші виступи проти приєднання до Росії зафіксовані у с. Лісничому.
З економічним розвитком краю пов’язані в основному роди польської знаті. Бершадський ключ до XX ст.. належить сім’ї графа Мошинського-Шембека-Юревича. Серед знаті графи Собанські, Бржозовські. Великий інтерес до населених пунктів проявляли італійські купці: с. Тернівка – Феохариді, с. Серединка – Продоконаті, с. Тирлівка – Маврокордато.
Велике значення мав в краї розвиток капіталістичної оренди. На теренах краю з’являються перші капіталістичні підприємства: Красносільський цукровий завод – 1844 р.,
Бершадський цукровий завод – 1873 р., Устянський цукровий завод – 1866 р. (Удільне відомство); Винокурний завод № 142 – м. Бершадь.
Борошномельна промисловість представлена Бершадським, В. Киріївським, Крушинівським (1855), Шумилівським (1912) вальцовими млинами.
Велику роль зіграла Устяно-Бершадська колія ПЗЗ. Характерний розвиток народних промислів та його спеціалізація по окремих селах: Устя – ткатство, чоботарство, Маньківка, Яланець – бондарство, Війтівка, Бирлівка, Тернівка, Джулинка –  торгівля, Кидрасівка – чоботарство, кушнірство.
Новий поштовх в економічних відносинах можна віднести до початку XX ст.. – відкривається Бершадське товариство Взаємного кредиту (1909 р.).
Перше сільськогосподарське кредитне товариство заснував І. Ч. Зборовський у с. Яланець.
Кращі господарства на теренах Ольгопільського, Гайсинського повітів: Осіївка, Кидрасівка, Вільшанка Бершадська, Соломієвка.
Яскраво на фоні області виступають етнологічні особливості району: орнаментика, колір, вишивка, форми. Цікаві національні комплекси української, старообрядської і єврейської культур. Мирослав ЩЕРБИНА, науковий співробітник Бершадського районного краєзнавчого музею.


БЕРШАДЬ (з історії рідного краю)

            Фортеця була добре пристосована для ведення кругової оборони, мала підземні ходи. Тут жили козаки. Сюди, у фортецю, збігалося населення навколишніх сіл під час наскоків татар і турків.
З часом в наслідок об’єднання литовсько-українських князів з Польщею і створення могутньої держави Речі Посполитої починається  польська навала на Брацлавщину.
З 1595 року володарем земель навколо Бершаді став Януш Збаражський, новий воєвода Брацлавський. Через три роки, коли Брацлав перестав бути столицею воєводства, Януш Збаражський переносить своє помешкання в Бершадь, розгортає бурхливу діяльність по оновленню свого володіння.
У 1625 році, коли власником Бершаді, став Юрій Збаражський, він, на догоду туркам, зруйнував стару фортецю, жителів пересилив з правого берега Дохни на лівий. Тут, в основному, розміщено зараз центр і більшу частину міста.
Місто на новому масиві забудовувалося і заселялося. В 1627 році був споруджений новий князівський замок. Головним архітектором його був французький інженер Боплан. Замок проіснував довгий час. Як свідчать місцеві краєзнавці, з будівель Януша Збаражського до наших днів зберігся будинок, де жив сам Збаражський. Ця найдавніша споруда міста розташована на території парку, поряд з територією меблевої фабрики. Зараз в ній автошкола.
На початку 17-го століття Бершадь вже значний населений пункт, де налічувалось 1650 мешканців. Люди на Бершадській землі часто боронили свою свободу і незалежність. Під час війни українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького у Бершаді було створено загін, який згодом приєднався до Уманського полку і брав участь у визволенні Брацлавщини.
У 17 столітті Бершадь знаходилась на тій землі яка була ареною боротьби поляків і турків. За короткий період Бершадь п’ять разів була під владою татар, раз зруйнована поляками, а в 1674 р. спалена турками. З 1672 по 1699 рр. Бершадь під владою турків.
На початку 18 століття жителі Бершаді були активними учасниками повстання під проводом Семена Палія. Сформована тут сотня на чолі з Лук’яном у жовтні 1702 року визволяла Немирів від панування Польщі і Кримського ханства. У 1734 році бершадське козатство підтримало антифеодальне селянсько-гайдамацьке повстання. Біднота міста і навколишніх сіл рішуче стала на бік народних ватажків Максима Залізняка та Івана Гонти під час повстання 1768 року. Зазнавши пожарищ, розорень, місто знову відновлюється.
Після розділу Польщі правобережну Україну приєднали до Росії. Знову було створено Брацлавське намісництво. Одним з тринадцяти округів стала Бершадь. З 1795 року – Бершадь повітове місто Подільської губернії. 22 січня 1796 року Бершаді присвоєно назву міста і затверджено титульний герб, на якому зображено вал земляного укріплення. Хоча деякі джерела дають можливість стверджувати, що ще до цього року наше місто мало свій герб. Так в брошурі кандидата історичних наук В.В. Рум’янцева «Історія, карбована в гербах» (К 1987) читаємо: «У1796 році новий герб містечка Бершадь повторює старий, на якому зображене давне земельне укріплення, що знаходилося поблизу міста».
Але титул міста Бершадь  носила недовго. З 1804 року – це вже містечко Ольгопільського повіту. Пояснення цьому знаходимо в записах Вігеля – ад’ютанта імператриці Катерини ІІ, який розповідає такий випадок. Катерина ІІ зупинилася в селі Рогізці для чаювання. Їй дуже сподобалась навколишня місцевість – широкий степ з барвистою дикою рослинністю. Тут володарка вирішила перейменувати Рогізку, назвавши її в честь своєї онуки, княжни Ольги Павлівни – Ольжиним містом, тобто Ольгополем. «Поль» – по італійськи місто.
Імператор Павло І – батько Ольги, переглядаючи склад повітів, побачив назву нового міста, яке йому теж сподобалось і одним розчерком вирішив долю міста Бершаді. З того часу більш як сто років воно було підпорядковане Ольгопільському повіту.
З 1904 р. м. Бершадь знову стало містом. У містечку, за свідченням Ю. Сіцінського, – дослідника історії, археології, етнографії, архітектури Поділля, краєзнавця, знаходяться на 1901 р. цукровий і винокурний завод. Жителів православних 763 чоловічої статі і 746 жіночої статі. Всі малороси-селяни, переважно займаються землеробством і роботою в цукровому заводі. Є в містечку євреї, які займаються переважно ремеслами, як-то: бондарство, шевство, ковальство, кравецтво та ін. Крім того, тутешні євреї славляться вичинкою «толисів», які на роз хват беруться в такі населені пункти, як, наприклад, Варшава, Бердичів, Брест і інші. (Згідно перепису населення 1897 р. в Бершаді проживало 8885 чоловік. З них євреїв – 6603.)
Так, у 19 ст. все Поділля в основному аграрний район. Однак успішно починає розвиватись промисловість. На початку 19 століття в Бершаді суконна і полотняна мануфактури. Великі прибутки приносили цукрові заводи. Так, акціонерне товариство Бершадського цукрового заводу в 1896-1897 рр. одержало 32% прибутків на вкладений капітал.
У Бершаді діяли церковнопарафіяльна школа, міністерське народне училище – з 1865 р., школа грамоти для дівчат – з 1892, реміснича школа при монастирі. З 1911 р. – приватні чоловіча і жіноча торгові школи.
Жовтнева революція та події, що послідували, внесли свої корективи в життя бершадського населення. Бершадь знала мітинги, непорозуміння, бачила Г. Тютюнника, Г. Котовського, пережила голодні 1921,1932-1933, 1946-1647 р. р., важкі часи Великої Вітчизняної війни, виконувала плани п’ятирічок. Ці події ще в пам’яті наших дідів, які сьогодні в розмовах, на сторінках преси діляться спогадами. В грудні 1966 року в історії Бершаді сталася пам’ятна подія – Указом Президії Верховної Ради УРСР районний центр з селища міського типу перейменовано в місто. Межі сьогоднішнього міста проходять там, де колись існували села, як самостійні адміністративні одиниці, а згодом з’єднались з містом. Це – с. Піско-Бершадь, с. Пилипонівка, с. Бершадь.
Бершадь – місто жителів різних національностей. Так сталось, що тут оселились різні групи населення: українці, росіяни, євреї, поляки. На території поселення, яке раніше носило назву Пилипонівка, проживають переважно вихідці з центральної Росії. Історія села починається від так званого «розколу», який стався в російській православній церкві в другій половині XVII століття. Патріарх Никон при підтримці царя Олексія Михайловича з групою своїх прибічників узявся виправляти богослужні книги. І обряди у відповідності до грецьких православних традицій. Та знайшлося багато противників цього. Сутички «старовірів» і «никоніанців» прийняли різні форми і охопили значну кількість населення. Багато людей, тікаючи від переслідувань, з центру Росії перебирається в найдальші землі і починає нове життя. Так з «старовірів» виникло на Бершадщині село Пилипонівка.
В роки юності, дитинства наших батьків кілька вулиць в центрі теперішнього міста носили назву селища Бершадь. І більш ніж 90% його населення складали євреї. Це вони, мідники і жерстяники (бляхарі), лимарі і швеці, кравці, шапкарі, кушнірі, бондарі і теслярі, слюсарі і годинникарі, кондитери, склярі і ковалі, візники і музиканти. Славились майстри – перукарі. 20-30 рр. – це роки безперебійної роботи десятків майстерень. В роки колективізації розпочався масовий наступ на кустаря одинака. Зменшилась кількість майстерень. Закрили єврейську школу, приміщення синагоги після війни знесли. І вже ж, в основному євреї зуміли зберегти свою національну самобутність. І сьогодні місто наше славиться майстерністю рук його жителів.
Зберігаються і розвиваються в нашому місті традиції народних умільців, як наше багатство та гордість.
В 1967 році гостинно відкрило двері медичне училище з гарним навчальним корпусом, гуртожитком. Можливість навчатись в одну зміну з’явилась у школярів Бершаді з введенням в експлуатацію середньої школи № 3 (1.09.1992 р.). Новий типовий будинок на 1262 місця має сучасний вигляд, добре технічне оснащення. До послуг дітвори – просторі світлі класи, кабінети навчальної лабораторії, два спортивних і актовий зали.
Бершадь – колиска письменників: М. М. Студецького – члена Спілки письменників України, ветерана праці; єврейського письменника М. І. Альбертона – писав на ідиш, твори його перекладались на російську та Українську мови, помер Меїр Альбертон на Уралі; М. М. Гейзера – дитинство його пройшло в Бершаді, зазнав лиха в гетто – зараз вчений математик і літератор, живе в Москві; В. А. Красиленка – автора багатьох сатиричних, гумористичних і ліричних творів; Людомира Собанського, поета, який проживає в Литві, а народився в Бершаді в 1915 році. Автор ліричних віршів «Путівник для крилатих душ»; Н. Л. Лейдермана, літературознавця, доктора філологічних наук, завідуючого кафедрою сучасної російської літератури в Уральському педагогічному інституті (м. Єкатеринбург).
Кажуть, що ім’я – то ніби закодований знак в якому, мов в краплині відбиваються складні історичні події. Бершадь – за одним з переказом походить від слова «брег» – «охорона». За другим від татарського «береш» – «битва». Легенда ж розповідає про доньку воєводи Бершаду, яка очолила захист міста від татар.
Така наша Бершадь.
За матеріалами книг та періодичних видань
підготувала бібліотекар Ніна СИДОРЕНКО.


Історія Бершаді (джерело №2)

Історія Бершаді починається з тих часів, коли князь Олег збирав свої полки, щоб відомстити хазарам за їх буйні набіги.
Наш край, родючі безмежні степи, дрімучі лісові хащі, в яких доволі було всяких звірів, здавна вважався землею багатою. Жили тут сильні працьовиті люди, що вміло вели землеробство, досконало знали різні ремесла.
Неподалік проходили биті шляхи, що з’єднували Київ з багатьма містами, зокрема Царградом, – столицею казково багатої Візантії. Сюдою проходив великий шлях на Одесу, так званий Хаджи-Бейський.
На правому березі річки Дохно, яка тоді ширину мала на відстань козацького пострілу, там, де сьогодні стоїть автовокзал, була розміщена козацька фортеця. Займала вона нинішню територію майстерень Агромашу і заводу продтоварів. Навкруги височіло кілька земляних валів і густий частокіл, який при нападі ставав головною перепоною для вертких татарських коней. Всі приміщення фортеці були добре пристосовані для ведення кругової оборони, мали підземні ходи. Тут жили козаки, гострили зброю, виготовляли спорядження. Сюди, у фортецю, збігалося населення навколишніх сіл під час наскоків татар і турків.
Бершадь вперше згадується у писемних джерелах у 1459 як фортеця на південному кордоні Великого князівства Литовського. В перекладі з тюрської мови Бершадь означає «сторожове шатро». Вона була важливим форпостом у боротьбі проти турків і татар. На початку XVII ст. тут проживало 1650 чоловік, це був значний як на тоді населений пункт. Виникнення козацтва посилило оборонне значення міста. Під час визвольної війни 1648-1654 р. р. було створено загін (сотню) на чолі з Трифоном, який приєднався до Уманського полку.
Як писав канцелярист війська Запорізького Самійло Васильович Величко, польський воєвода Чернецький у 1653 році перебив малі козацькі застави; несподівано напав на Погребище, «там зібрався ярмарок, весь народ, що був тоді там, – чоловіків, жінок не по людські, без жодного пошанівку і пощади перебив і рушив далі на Побужжя і обернув в попіл та сплюндрував вогнем і мечем мало не всю Брацлавщину, аж по Бершадь та Умань».
Після Андрусівського перемир’я місто відійшло до Польщі, а в 1672-1699 р. р. було під владою турків, які зруйнували Бершадь. У кінці XVII ст. відновилося панування шляхетської Польщі.
Бершадці були активними учасниками повстання під проводом Семена Палія. Бершадська сотня, яку очолив Лук’ян, у жовтні 1702 р. визволяла від польських військ Немирів. Біднота Бершаді підтримувала гайдамаків у 1734,1749,1757, а в 1768 приєдналася до загонів М. Залізняка та І. Гонти. 
В 1648 році славний син українського народу Максим Кривоніс починав свій похід саме з Бершаді.  Козаки штурмом взяли фортецю, розгро­мили гарнізон ката українського народу Вишневецького. Разом з козаками виступив на панів і загін місцевих селян-повстанців під проводом Трифона. Однією з найбільших битв визвольної війни була битва під Батогом для Ладижина, де відвагою відзначились загони Трифона.
В Ольгопольському повіті повстання селян набрало найбільшого розмаху на Поділлі. Селяни озброєні косами, сокирами, лопатами виступили проти війська, посланого на придушення повстання. Жорстокістю, свавіллям, дикою розправою відзначився польський пан Сабанськнй, в маєтках якого працювали селяни сіл Сумівки, Кошаринець,  Бирлівки. Довгий час після реформи селяни в його маєтках не знали про царський маніфест 1861 року, а коли довідалися, що пан Сабанський приховав від них  "волю", то вони прив’язали його до двох коней і роздерли на дві частини, (з народних переказів).
Після реформи швидко йшов розвиток капіталістичних відносин Поділля займало вирішальне місце, в російській імперії по виробництву цукру. Перші цукрові  заводи виникають у Бершаді  (1827 році),  у  Чечельнику(1879 році).   
Тяжким безрадісним  було життя робітників на цукрових заводах. Робочий день тривав 16 годин, а заробітна плата дорівнювала 4-6 крб в місяць. Заробітна плата директорів та інших службовців дорівнювала 100-120 робітників.
На кінець XIX ст. Бершадь була одним з повітових селищ. З 1888 року в ньому з околицями  налічувалось 6584 жителів, працювала винокурня, цукровий завод, млини. В. селищі  було 118 купецьких крамниць. Перша школа в Бершаді  була заснована в 1815 році У 80-90 роках   XIX ст. в школі була одна класна кімната і один учитель. До 1910 року школа називалась двуклассное министерское училище. В школі навчалось 40-60 учнів, які головним чином вивчали закон божий, повинні були читати в церкві "Псалтирь" і "Часослов". В 1905 році  були відкриті 4-5 класі і в цьому ж році для школи було збудоване кам’яне приміщення. З 1915 по 1917 рік школа називалася двухклассное училище з 6-ти летним сроком обучения. Училище  мало 3 класних кімнати, навчання  велось на російській мові, українців заставляли забути рідну мову. В 1892 році для дівчат в приміщенні церковного сторожа була відкрита церковно- приходська школа. Більшість часу в цій школі витрачалось на вивчення молитов і церковних співів. В школі, навчались в основному діти багатіїв.
Початок XX ст. ознаменувався, зростанням робітничого і селянського руху. Лише на Поділлі за період з 1889 по 1902 рік відбулося 1 129 селянських виступів. В газеті "Іскра", яка була важливим засобом політичного виховання робітників і селян, згадувалося про виступи селян у Вінницькому та інших повітах в 1902 році. Найбільші виступи відбувались в Ольгопільському повіті до якого входила Бершадь.
В січні 1905 року почалась буржуазно-демократична революція. З перших днів включився у боротьбу робітничий клас України. В квітні-травні застрайкували ремісники Бершаді, робітники цукро­вого і спиртового заводів. Драгуни Ольгопільського повітового ескадрону жорстоко розправилися з страйкарями.
Селяни піднімалися на боротьбу проти панів: вони випасали худобу на поміщицьких посівах, рубали ліс, палили і громили поміщицькі маєтки. Це підтверджується документами №57 і №130 з книги «Революційні події 1905-1907 рр. на Поділлі». Особливо гострою була боротьба в селі Сумівці, де царські сатрапи жорстоко розпра­вились з селянами,  потопивши в потоках крові повстанців. Село Сумівка дотла було спалено, 200 селян було розстріляно і повішено, біля 70 селян відправлено в Сибір на каторгу. В 1906 році на Бершадщині набрали широкого розмаху виступи-страйки сільськогос­подарських робітників та безземельних селян. В липні 1906 року відбулись сутички селян з карними загонами в с. Усті, Ольгополі, Баланівці, Дяківці. Не припинялись селянські виступи і в   1907 році. Так, селяни сіл Красносілки| Берізок-Чечельницьких, Усті,  Ободівки, керовані робітниками цукроварень, продовжували боротьбу за переділ поміщицьких земель.
Велику агітаційну роботу серед селян повіту проводили матроси і солдати, що поверталися з фронту? Звістка про лютневу революцію 1917 року викликала ще більш революційні дії революційних мас. Селяни сіл Ободівки, Сумівки,  Баланівки, Джулинки,  Чечельника, Вербки почали рубати панський ліс, захоплювати землі. Влітку 19І7 року значна частина сільськогосподарських робітників повіту і робітників цукрозаводу приймали участь   у загальному страйку.
Постріли Аврори, перемога Великої Жовтневої Соціалістичної революції, декрети Радянського Уряду про мир і землю з радістю були зустрінуті трудящими повіту. Зі зброєю в руках робітники заводів, ремісники Бершаді,Ольгополя, Красносілки розгромили поміщиць­кі маєтки панів і утвердили свою народну владу. Уже до кінця 1917 року  у повітових і волосних центрах повітів Ольгополі,  Бершаді, Усті, Чечельнику і інших були створені Спочатку загони самооборони для забезпечення революційного порядку на селі, а згодом волосні Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. В Бершаді вів роботу революційний комітет, очолюваний бувшим капітаном торговельного судна Одеси комуністом Кривоходкіним В.О. Бершадський ревком створив декілька загонів самооборони. Вони успішно вели боротьбу з буржуазно-націоналістичними бандами протягом всього 1918 року і в червні 1919 року влилися в бригаду Котовського. ( З спогадів старих більшовиків М. А. Мазурика, і С. В. Шабалова)
За завданням Бершадського волосного ревкому в січні 1918 року революційний загін під керівництвом тов. Шевчука, бувшого наймита панів Сабанських арештовано панів Сабанських і їх синків офіцерів на Сумівській панській дачі  ( Із спогадів старих більшовиків М. А. Мазурика і С. В. Шабалова)
Протягом грудня 1917 року по лютий 1918 рік місцеві органи центральної Ради в волостях Ольгопільського повіту були розпущені і всюди влада перейшла до рук Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (Із спогадів старих більшовиків М. А. Мазурика іС. В. Шабалова). Вкривавій боротьбі з лісовими_бандами Центральної Ради  робила перші кроки Радянська влада. Так, в квітні 1917 року після боюз революційним загоном Ободівської Волосної Ради , банда націоналістів Центральної Ради вдерлась в с. Ободівку і вчинила звірячу розправу над селянами, примусивши цим самим багатьох революційно настроєних мешканців села знову взятися за зброю. 20 квітня 1918 року   в Ольгополі був створений Повітком КП)б), розпочала виходити-газета «Ольгопільський комуніст». По волостях повіту спочатку серед робітників цукрозаводів, спиртозаводу, залізничних станцій, а потім і серед ремісників і селян почались створюватись партійні осередки. Вся їх діяльність була спрямована на зміцнення Радянської вади, збереження і відбудову місцевої промисловості, постачання частинам Червоної Армії хліба, на організацію боротьби з контрреволюцією. В кінці липня 1918 року на Поділля вдерлися віроломні кайзеровські війська Німеччини і Австро-Угорщини.
З ними повернулися в села повіту    загони Скоропадського, петлюрівської директорії. Робітники і селяни, керовані з підпілля партійними осередками не схилили голови. В березні 1919 року загін Бершадськоро ревкому під керівництвом тов.. Дольцова К.Е. на залізниці Гайворон-Бершадь розгромили карний загін петлюрівців, що направлявся в Бершадь. Революційно-військовим загоном при  Бершадському  цукрозаводі керував Рибицький Ф. К.. Загін успішно вів бої проти петлюрівців. Від руки петлюрівців-загинув тов. Рибицький.
На підтримку наступу регулярних українських полків Щорса і  Боженка,  які 16 березня 1919 року звільнили м. Вінницю,  на території Ольгопільського повіту діяли проти банд Зеленого (Ободівка ),Шедлавського, Волинця (Бершадь, Ольгопіль, Крижопіль), Коваленка (Рудниця, Жмеринка) революційні загони селян і робітників повіту (Із спогадів старих більшовиків Мазурика і Шабалова).
На кінець грудня 1919 року територія повіту була очищена від петлюрівців і німців, знову встановилась радянська влада. В селах повіту утворювались нові комітети незаможних селян. Так наприклад, в лютому 1920 року утворилися Комензами у селі Вербці, очолював його тов. Новіцький Ю.В. в с. Піско-Бершадь головою Комензаму був Бурлаченко П.. В с. Пилипонівці – Кольцов М,, в Ободівці – Бучак К. Кириленко А..
25 квітня 1920року білополяки не оголошуючи війни, вдерлися на Поділля,їм допомагали зрадники українського народу – петлюрівці. Так, вже на початку травня   1920 року    польсько-петлюрівські загони були у Вербці, Ободівці, вони відбирали в селян не  тільки землю, а й усю худобу і хліб, спалювали села, наприклад Сумівку,  били і розстрілювали селян (Устянський цукрозавод)
За завданням ЦК РКП)б), В. І. Леніна проти інтервентів були кинуті Перша кінна Армія під командуванням С. Л. Буденного і  К. Е. Ворошилова. На поділлі діяла тоді 45стрілецька дивізія під командуванням І. Е. Якіра. До її складу входила кавалерійська бригада Г. Д. Котовського. В рядах повстанців захищали Радянську владу і жителі селища Бершаді т. т. Лі-Ти-Шан, Іванов, Шабалов С. В., Лещенко М. Н., Докторович Ю. С.. Після розгрому білополяків влітку 1920 року на території Ольгопіль­ського повіту остаточно встановилась Радянська влада. Молода Радянська держава приступила до відбудови зруйнованого госпо­дарства. За Постановою ЦК ВКП/б/ восени 1920 року були проведені перші вибори до сільських, волосних і повітових Рад. В жовтні 1920р адміністративний центр Ольгопільського повіту було переведено в м. Бершадь. Тут наприкінці 1920 року і на почату 1921 року відбулися ІІ-й і ІІІ-й повітові заїзди   Рад робітничих і солдатських депутатів. Утворені з’їздом у Бершаді працювала повітова Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів, повітові комітети комсомолу, комнезами, профрада, військомат, органи ЧК і міліції, народної освіти і прокуратури. Видавалася газета «Ольгопільський комуніст».  Парторганізація  повітового центру Бершадь нараховувала понад 50 комуністів. У Бершаді відбувалися наради, з’їзди Рад, партійні, комсомольські, профспілкові конференції.
В навколишніх селах силами комуністів Бершаді спочатку утво­рюються групи співчуваючих комуністичній партії, а пізніше на початку 1921 року, утворюються партійні осередки при волосних виконкомах в селі Усті,  П’ятківці,  Чапаївці, Баланівці, Піско-Бршаді, Осіївці.
Всебічному розгортанню мирної праці трудящих шалений опір чинили бандитсько-куркульські зграї. Так, в травні 1921 року на лісовій дорозі за селом Баланівкою був по звірячому вбитий куркуль­ською байдою член Ободівського Волревкому, що їхав на нараду в Бершадь тов .Кульчицький Кифір. (Поділля в період громадянської війни 1918-1921рр).
Повітова Рада відповідно до Постанови РНК УССР від 29 січня 1921 року утворила кінний загін по боротьбі з бандитизмом кому­ністів тов. Докторовича Ю.С., Мазура О.Е. Банди були розгромлені.
27 листопада 1921 року в селі Бершаді відбувся  ІV з'їзд Рад Ольгопільського повіту. З’їзд одностайно схвалив ленінську нову економічну політику. Під керівництвом Ревкому та повітової Ради робітники і селяни вели наполегливу боротьбу за відбудову народ­ного господарства: були пущені і почали давати продукцію цукрові заводи, спир6тові заводи, млини, налагоджувалась торгівля, розпочали безперебійно працювати лікарні, школи. Безпосередня-близькість кордону з віроломною панською Польшею примушували Радянський Уряд тримати загони Червової Армії наПоділлі: так, наприклад – в. 1922 році в селах Ободівцї, Верхівці і інших стояли війська 2-го кавале­рійського корпусу Г.І Котовсьного. В кінці 1922 року в Ободівці були тов. Буденний С. М.,  Котовський Г. І .
В лютому 1923 року за рішенням ВУЦВК був здійснений новий територіальний поділ України: в межах кожної з 9-ти старих губерній ліквідувались повіти і утворились райони з безпосереднім губернським підпорядкуванням. Ольгопільський повіт припинив своє існування, на його території утворилися райони: Бершадський, Ольгопільський, Устянський і Ободівський.
Під керівництвом партійних організацій району успішно відбу­довувалась промисловість: на кінець першої п’ятирічки у Бершаді було повністю ліквідовано приватну власність, остаточно переміг соціалістичний сектор промисловості і торгівлі. Цукрові і спиртові
заводи успішно виконували державні плани виробництва продукції. Стали до ладу ново збудовані шкіряний завод, маслозавод, швейна і взуттєва фабрика. Перехід селян до соціалістичних форм господарювання в селах району розпочався з утворенням в 1924 році в селі Ободівці  Бесарабської комунії  ім. Котовського.                                                                                                                       
В селах Фльорино, Вербці в 1922-1924 рр. утворилися сільського-господарські гуртки спільного землекористування, кооперативи буряководів.
Широкий колгоспний рухрозгорнувся в селах району в 1929 році і в 1930. Колгоспи були утворені в кожному селі.
В 1926 році в бувшому будинку Фльоринського монастиря організувалась комуна ім.. Крупської, першим головою комуни був робітник цукрового заводу комуніст Мазуленко Афанасій Кузьмович. У 1927 році в с. Бершаді організувалася комуна ім. Ворошилова. Цю комуну відвідав К. Е. Ворошилов, він подав комунарам велику допомогу в піднесенні господарства.
Велике значення в зміцненні колгоспів мало утворення МТС. Вони організаційно зміцнювали колгоспи і забезпечували їх потрібною технікою, заміняючи тяглову силу в колгоспах на механічну – трактори, примітивний сільськогосподарський інвентар не складний.
В 1952 році була утворена Бершадська МТСяка мала 40 тракторів, Ободівська МТС –  І7 тракторів, Тернівська – 30 тракторів, в 1934-1936  роках були  утворені Устянська, Ольгопільська, Верхівська, Джулинська та Лісничанська МТС.
Комуністи, комсомольці спираючись на підтримку бідняків і середняків, підняли трудові верстви села на боротьбу проти куркульства – останнього експлуататорського класу на селі.
На кінець другої п’ятирічка  понад 90% селян стали на шлях соціалістичного господарювання. Вже  в   І934-1935 р.р. колгоспи збирали високі врожай, успішно розвивалось тваринництво і інші галузі господарства. Різко піднялись доходи колгоспників на трудодень колгосп­ники одержували по 4-6 кг. зерна.
За роки довоєнних п'ятирічок не зрівняно зросла потужність  цукрових і спиртових заводів. Так ,наприклад,  Бершадський цукровий  завод в останній рік перед Вітчизняною війною виробив 75240 цнт. цукру.
Під керівництвом партійних   і радянських організацій району за довоєнні роки було багато зроблено в розвиткові культури, освіти, охорони здоров’я: ліквідовано неписьменність серед дорослого насе­лення, відкрито сітку середніх і семирічних шкіл в м. Бершаді, Ободівці, Верхівці,  Ольгополі, працювали спеціальні школи, середні навчальні  заклади.
В усіх селах району працювали сільські клуби, а в райцентрах Будинки культури і кінотеатри. Покращало медичне обслуговування. Лише в м. Бершаді функціонувала районна, лікарня, поліклініка, тубдиспансер, дитяча, консультація, аптека. Біля 85 лікарів та інших медичних працівників систематично надавали медичну допомогу трудящим.
Під керівництвом Комуністичної партії в країні в основному  було побудоване соціалістичне суспільство. Трудящі жили в  добрі і щасті, своєю невтомною працею створювали матеріально-технічну базу поступового переходу країни від соціалізму до комунізму.
Газета «Соціалістичний шлях» Бершадського району №123
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на нашу країну. Почалася Велика;Вітчизняна війна.
Наче чума насувалися коричневі орда фашистських грабіжників. Червона Армія вимотуючи сили ворога в  кровопролитних боях, відхо­дила на Схід. Райком партії, райвиконком,  райком комсомолу колишніх Джулинського, Бершадського, Ольгопільського, Чечельницького, Ободівського районів, які зараз входять до складу Бершадського району, очолили боротьбу трудящих проти  німецьких загарбників.  На фронти  Великої  Вітчизняної війни пішли всі працівники районних установ, хто міг носити зброю.
Але Хід війни показав, що боротьба буде важкою і затяжною. В кінці липня 1941 року в Бершадський район вдерлися фашистські війська.
Радянський народ не скорився. Він завжди відчував керівну і надихаючу силу партії. Партія не залишила народ, для керівництва підпільною і партизанською боротьбою були залишені комуністи, вірні сини народу.
З перших днів окупації фашисти встановлювали звірячий режим який вони називали новим порядком. В усьому районі введений коменда­нтський час. Під страхом смерті заборонялося збиратися на вулиці  більше двох чоловік, виходити з дому вночі. В селищі Бершаді фашисти створили гетто, куди було зігнано біля десяти тисяч євреїв. Гетто було обгороджено колючим  дротом. Євреям заборонялося виходити за межі гетто, щоб обміняти продовольчі товари на промислові.
Радянські люди не хотіли працювати на гітлерівських, загарб­ників, саботували. Окупанти насильно примушували працювати населення Під конвоєм виганяли його на відбудову шляхів, мостів,  промислових підприємств та різних установ та споруд.
Зажерливості  окупантів не було меж. Вони розорили і пограбували все добро колгоспів і радгоспів району, хапали і кидали в катів безневинних людей, а їхнє майно грабували.
На звірства окупантів трудящі району, під керівництвом комуністичної партії,   відповідали всенародною боротьбою. Спочатку діяли підпільні групи, а потім розгорнувся партизанський рух.
Першою в районі почала діяти підпільна група в селі Осіївці. Створив її колишній голова колгоспу ім Ворошилова комуніст Олександр Радіонович Пилипчук, якого райком залишив для організації підпільної роботи. Вже в серпні 1941 року ця група розпочала активну підривну діяльність, псувала сільськогосподарські машини,  трактори, органі­зовувала саботаж фашистських міроприємств. Піднімала на боротьбу радянських патріотів проти фашистських загарбників.
В цей час розпочала свою  діяльність і Джулинська підпільна група на чолі  з Степаном Печеним та  Андрієм  Стасюком. А згодом в кожному селі району були створені підпільні групи на чолі яких стояли комуністи, радянські патріоти.

Під керівництвом Олександра Пилипчука комуністів Никифора Друзя, Карпа Пустовойта та інших підпільна боротьба набирала все ширшого розмаху. В 1942 році вже діяли підпільні комуністичні групи  в с. Осіївці (керівник комуніст Олександр Пилипчук) в селищі Бершаді (керівники Іван Добровольський та Ганна Бойко), Фльорино – (керівник комуніст  Карпо Пустовойтов) с. Устя (керівники комуністи  Никифір Друзь,  Юхим Лебідь,  Іван Козаренко,  Василь Григор’єв), с. Джулинка (керівники Степан Печений, Андрій Стасюк),  Бершадська МТС (керівник Василь Глущенко),  с. Поташня (керівник Микола Фостус, Оверко Ткачук) с. Лугова (керівник Віктор Цуркан), с. М-Кириївка (керівник Олена Матушевська) с. Кидрасівки (керівник Андрій Колісник), с. Романівка (керівник Семен Чернега) с. Березівка (керівник  Корнійчук)  та   в інших селах.
Для загального керівництва боротьбою підпільного і парти­занського всього населення району проти загарбників у 1942році в Бершадському районі було створено підпільну Раду і обрано бюро підпільної районної комуністичної організації.
Архівні документи Бершадського РК КП України
До складу бюро увійшли комуністи Олександр Пилипчук, Наум Файнштейндікер, Іван Доброво- льський, Ганна Бойко, Дмитро Манзій та Іван Козаренко. До складу Ради увійшли Олександр Пилипчук, Никифір Друзь, Карпо Пустовойт, Віктор Цуркан, Михайло Деркач, Григорій Климнюк.
В кінці 1942 року і на початку 1943 були створені партизанські  загони, які діяли проти гітлерівських загарбників. Парти­зани і підпільні організації, диверсійні групи вели збройну боротьбу  проти  гітлерівських загарбників, громили каральні загони, знищували їх живу силу і техніку ворога.
Далеко за межами району линула, слава про героїчні  діла партизанських загонів Степана Печеного,  Бориса  Сарана, Андрія  Колісника. Тільки в бою під селом  Осіївкою загін Степана Пече­ного знищив 140 фашистських солдатів і офіцерів. Після того пам’ятного  бою фашисти  боялася і носа показувати в с. Осіївку. Киріївка, Кидрасівка, Поташня – ці села були об’явлені партизанським краєм.
Партизани з кожним днем активізували свої сили і дії. Зривали мости, залізничні станції, псували зв’язок.
На території Бершадського району діяли 3 партизанських загони 25 підпільних груп,  в яких нараховувалось більше 1000 народних мес­ників. За час окупації ними знищено сотні гітлерівських солдат і офіцерів, багато бойової техніки ворога.
Диверсійна група, на чолі якої стояв Василь Глущенко, що діяла на Бершадській МТС, вивела з ладу 64 трактори, диверсійна група Бершадського сахзаводу  пустила під укіс вантажний поїзд на пере­гоні Бершадь-цукрозавод. Партизани комуністи Іван Добровольський і Карпо Пустовойтов спалили на станції Бершадь сінопункт, який пос­тачав кінноту румунів сіном. Група партизан на чолі  з Іваном Добровольським розстріляла начальника жандармерії Балдяна і агента румун­ської таємної поліції Кокошевського.
Архівні документи Варшавського РК КП України                                      
У відповідь на дії партизан. І підпільників окупанти посилили репресії проти мирного населення. Звірячими розправами над невинними людьми вони хотіли    злякати радянських людей і тим самим лишити партизанів підтримки свого нараду. Окупанти влаштували облаву,хапали мирних жителів, кидали їх в катівню. І після нелюдських мордувань розстрілювали. Та гітлерівські людожери не домоглися бажаних результатів. Радянський народ не скорився. Невимовний гнів народу викликала звіряча розправа гітлерівців над мирними людьми. Полум'ям священної помсти був охоплений весь район. Все новими і новими бійцями поповнилися загони народних месників. Окупанти не знали спокою ні в день ні в ночі. Партизанська куля чекала на них скрізь.
Понад два роки була Бершадщина в ярмі гітлерівської неволі. Цьому розбійницькому пануванню поклала край    Червона Армія. 14 бе­резня 1944 року полки другого Українського фронту звільнили Бершадський район від гітлерівської чуми.
Все  було зруйноване, пограбовано. Загальні  збитки,  заподіяні окупантами народному господарству району становили 1436699 тисячі карбованців.
Друга світова війна закінчилася повною перемогою Радянського Союзу над фашистською Німеччиною і імперіалістичною Японією, повним знищенням двох вогнищ агресії на Заході і Сході. Цивілізоване  людство звіле господар­ство в районах потерпілих під час тимчасової  окупації, і  значно перевершити довоєнний рівень. Все це вимагало відьнилося від самої страхітливої загрози з всієї Історії суспільства.
Наступів період мирного розвитку, який висунув період трудящим великі  завдання  в стислі строки відбудувати зруйнован радянських людей великої напруженої роботи роботи.
Німецько-фашистські  загарбники за час тимчасової окупації району ( з 1941 по І944 р.р), причинили економіці району дуже великі  збитки – на суму 1 мільярд 436 мільйонів,699 тисяч 446 крб. розграбували 7міст , 2 спиртових заводи» Велику шкоду причинили 5цукрозаводам, 196 колгоспам,  багатьом селам і насе­ленню району.
Поряд з усіма народами нашої багатонаціональної  батьківщини приступили до вилікування ран, нанесених війною.
Територія сучасного району становить 251,5 кв. км. ,  населення – 173028 чоловік, в т.ч.. робітників - 15061, колгоспників - 137936
службовців - 8853

Історія міста Бершадь (Джерело №3)

Місто Бершадь було розташоване на південному на зйомках ходужнього фільму 9 життів Нестора Махно Бершадська вузькоколійна залізницякордоні Литовського князівства, обнесене шестиметровим валом з фортецею в центрі. Місцеві козаки брали участь у визволенні Брацлавщини та Поділля від польсько - шляхетських загарбників. В 1648 році Бершадь стала сотенним містом Уманського полку. Після Андрусівського перемир'я бершадські землі відійшли до Польщі, а в 1672р. - вони під владою турків, які зруйнували місто і навколишні села. 1734 року надвірні козаки цього міста підтримали селянсько - гайдамацьке антифеодальне повстання. Біднота Бершаді та навколишніх сіл приєдналася до загонів М. Залізняка і І. Гонти, коли ті у 1768 році здобули Умань.
    В 1797 р. за новим поділом Бершадь стає повітовим містом Подільської губернії, а з 1804 року - містечком Ольгопільського повіту.
    Жителів району не обійшли стороною історичні події 1905-1907 рр., 1917р., громадянської війни, колективізації, голодоморів та воєн. Активну участь брали робітники і у виступах під час першої російської революції у 1906 р. Під час Лютневої буржуазно - демократичної революції робітники цукрового заводу створили заводський комітет. Його члени взяли участь у роботі з ' їзду представників робітників цукрових заводів Ольгопільського повіту, який відбувся у серпні 1917 року. З'їзд створив районний комітет профспілки трудящих цукрових заводів з постійним місцем перебуванням в м. Бершадь. Під час Громадянської війни влада переходила з рук в руки. В серпні 1918 року тут було проголошено радянську владу. 1922 року Бершадь стала центром Ольгопільського повіту. Взимку 1923 року в місті створюється сільськогосподарська трудова артіль "Колос", а влітку - "Серп".

    Бершадський район за післявоєнні роки став одним із провідних в області і країні по вирощуванню високих врожаїв сільськогосподарських культур.
    У 1991 році 52112 громадян Бершадського району на Всеукраїнському референдумі проголосували за підтвердження Акту проголошення незалежності України.

.: БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОН :.

Бершадь Устя Ставки М'якохід Баланівка Берізки-Бершадські Березівка Бирлівка Велика Киріївка Війтівка Вовчок Глинське Голдашівка Джулинка Дяківка Завітне Кидрасівка Кошаринці Красносілка Крушинівка Лісниче Лугова Мала Киріївка Маньківка Михайлівка Осіївка Поташня П'ятківка Романівка Серебрія Серединка Сумівка Теофилівка Тернівка Тирлівка Флорино Хмарівка Чернятка Шляхова Шумилів Яланець Ворони Жорняки Зелений Гай Кавкули Тартаки Чорна Гребля

.: СПОНСОР САЙТУ :. .: НАШІ ПРОЕКТИ :.
OLDI computers м. Бершадь Компютери в Бершади www.Bershad.com.ua
Бершадь Портал Бершадського району

Foto.Bershad.com.ua
Бершадь фото альбом Бершадського району

Forum.Bershad.com.ua
Бершадь форум Бершадського району

Love.Bershad.com.ua
Знакомства Бершадь

Ptica.Bershad.com.ua
ПАТ "Птахокомбінат Бершадський"

Med.Bershad.com.ua
Бершадський медичний коледж

AM.Bershad.com.ua
ПАТ Бершадське РП “Агромаш”

Spayk.Bershad.com.ua
ТОВ ВКФ "СПАЙК"

Eldikan.Bershad.com.ua
ПП "Елдикан"

Search.Bershad.com.ua
Бершадський Пошуковий сервер

News.Bershad.com.ua
Бершадський сервер новин
.: Курси валют :. .: Погода Бершадь :.
Курси валют Бершадь Погода в Бершаді Погода в Бершади
Погода в Бершаді
28.07.2017 фірмі OLDI computers -
виповнилось 14 років !!!

Адміністрація сайту вітає Магазин Компютерний центр !!!
www.oldi.com.ua

Україна,Вінницька область,Бершадський район,Бершадь - Ukraine, Vinitsa region, Bershadskiy district, Bershad city
ФОТО БЕРШАДІ | БЕРШАДСЬКИЙ ФОРУМ | ЗНАКОМСТВА БЕРШАДИ | БЕРШАДСЬКІ ОГОЛОШЕННЯ | БЕРШАДСЬКИЙ КРАЙ | ГОСТЬОВА | НА БЕРШАДЬ;-)
Населені пункти Бершадського району Місто Бершадь Села: Баланівка • Березівка • Берізки-Бершадські • Бирлівка • Велика Киріївка • Війтівка • Вовчок • Глинське • Голдашівка • Джулинка • Дяківка • Завітне • Кидрасівка • Кошаринці • Красносілка • Крушинівка • Лісниче • Лугова • Мала Киріївка • Маньківка • Михайлівка • М'якохід • Осіївка • Поташня • П'ятківка • Романівка • Серебрія • Серединка • Ставки • Сумівка • Теофілівка • Тернівка • Тирлівка • Устя • Флорине • Хмарівка • Чернятка • Шляхова • Шумилів • Яланець Селища: Кавкули • Партизанське • Устя • Яланець. БЕРШАДЬ-сайт міста Бершадь,Вінницька обл.,Україна